ВИСНОВОК
на проект Закону України «Про мораторій на полювання»
(реєстр. № 2004а від
15.05.2013р.)
У проекті пропонується починаючи
з 1 січня 2014 року встановити мораторій на полювання строком на три роки на
всій території України за винятком мисливських господарств, що знаходяться у
приватній власності.
Як зазначається у
Пояснювальній записці до проекту, його прийняття «сприятиме збереженню тваринного світу та
поліпшенню середовища існування диких тварин, забезпеченню умов існування всього
видового і популяційного різноманіття
тварин».
Аналіз проекту свідчить про наявність у ньому суттєвих вад, на які Головне управління вважає за необхідне звернути увагу.
1. Передбачені
у проекті умови запровадження мораторію на полювання, за якими
він встановлюється на всій території України за винятком мисливських
господарств, що знаходяться у приватній власності, не
узгоджуються з базовим у цій сфері Законом України «Про мисливське
господарство та полювання», який, відповідно до його преамбули, «забезпечує рівні права усім користувачам мисливських
угідь у взаємовідносинах з органами
державної влади щодо ведення мисливського
господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу». У
проекті ж очевидним є надання переваг певній категорії суб‘єктів, забезпечення
привілеїв щодо захисту їх прав, внаслідок чого інші користувачі
мисливських угідь, на яких пошириться дія мораторію, будуть зазнавати
втрат. Зокрема, це стосується громадських організацій мисливців, які існують в
основному за рахунок членських внесків та коштів, що отримують за надання
мисливських послуг. Внаслідок цього запропоновані у проекті умови мораторію слід
оцінити як такі, що не узгоджуються з приписами ст.
13 Конституції України, якою закріплено, що «держава
забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання», «усі
суб'єкти права власності рівні перед законом».
2. Запровадження мораторію є доцільним і може вважатися
виправданим лише у тих випадках, коли відсутні законодавчо закріплені механізми
регулювання певних суспільних відносин. У даному ж випадку має місце інша
ситуація, оскільки існує досить розвинута законодавча база у сфері охорони,
використання та відтворення тваринного світу, про що згадується і у Пояснювальній
записці до законопроекту. З огляду на це вважаємо, що відповідні питання слід
вирішувати на рівні правозастосування цілої системи чинних правових приписів, а
не шляхом введення мораторію - найбільш радикального засобу вирішення цієї проблеми.
Наприклад, за законодавством чисельність диких тварин регулюється шляхом
встановлення кількісних обмежень, зокрема таких, як «ліміти використання мисливських тварин
державного мисливського фонду у сезон полювання», «ліміти добування (відстрілу, відлову) диких парнокопитих та хутрових звірів і
встановлення норм відстрілу інших мисливських тварин у сезон полювання» тощо.
Слід визнати, що можливість «забезпечення умов існування всього
видового і популяційного різноманіття
тварин», про що йдеться у преамбулі проекту, пов’язана
насамперед саме з належним використанням цих та інших засобів у всіх без
винятку мисливських господарствах, включаючи й ті, що знаходяться
у приватній власності.
3. Не на користь запровадження мораторію свідчить і той факт, що сама по собі заборона, як показує практика, як правило, не призводить до суцільного припинення порушення встановлених вимог і правил. Відповідно можна очікувати, що у сфері мисливського господарства головним наслідком введення запропонованого мораторію має бути лише перетікання до «мисливських господарств, що знаходяться у приватній власності» коштів, які на цей час отримують мисливські господарства, що підпадуть під дію мораторію, і які використовують їх, зокрема, для проведення біотехнічних заходів, оплати праці працівників єгерської служби тощо.
4. Важливе значення для
реалізації проекту має визначення
поняття «мисливські господарства, що знаходяться у приватній власності».
Адже воно не застосовується у Законі
України «Про мисливське господарство та полювання», в якому про мисливське
господарство йдеться у контексті регламентації статусу користувачів мисливських
угідь, які здійснюють ведення зазначеного господарства. Під ними розуміються
спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та
організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення
мисливського господарства з наданням в
їх користування мисливських угідь (ст. 1). За зазначеним Законом мисливські
угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та
Севастопольською міськими радами за поданням
центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну політику
у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, обласними,
Київською та Севастопольською
міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами
земельних ділянок (частина перша ст. 22). З огляду на зазначене визначення
суб‘єктів, на яких за проектом не поширюється дія запропонованого мораторію, не
узгоджується з базовим Законом України «Про мисливське господарство та полювання».
5. Приписи, передбачені у ст. 2 законопроекту, є по суті дублюванням положень, які вже передбачені чинним законодавством (статті 27 та 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).
Узагальнюючий
висновок: за результатами розгляду у першому читанні проект
доцільно відхилити.
Керівник Головного управління В.Борденюк
Скачать...
http://w1.c1.rada.gov.ua/
|
