Кілька днів з життя підводного мисливця

20 липня, п’ятниця. Ми на нашому звичному місці на Сулі. Перший день, як завжди, проходить дуже турботливо. Оскільки ми виїхали після обід, то облаштування табору затягнулося аж до вечора, і це перший раз, коли я не встиг зробити хоча б пробне занурення у воду. В цьому році рівень води в Сулі на 80 см нижчий ніж минулого року. Крім цього, мутність теж збільшилася. Перше занурення одразу засвідчило, що видимість на відстані вже 2–2,5 метрів є критичною. На деяких ділянках було таке враження, що плаваєш у розбавленому молоці, або потрапляєш в хмари. Я одразу зробив припущення, що це ніяк не посприяє моєму полюванню. Хоча й це надавало деякі переваги, але вони були незначні.

Другого дня я зробив дві «ходки», які в сумі принесли мені 5,5 кг риби, серед якої найбільший відсоток належав щуці – стандартні екземпляри від 0,5 до 1 кг. Були ще два в'язі по 1 кг і підлящик на 0,7 кг. Одразу зрозумів, що потрібно змінювати тактику, порівняно з минулим роком: ось рибне місце – це кущ, під яким завжди тримається крупна щука, але там – пусто. Це неспроста. Скоріше за все, вона заздалегідь відчула моє наближення, і я, із-за недостатньої прозорості води, навіть не побачив її. Але ж, є інші фактори, які могли вплинути на відсутність риби. Тут міг пройти інший підводний мисливець. Щука могла вийти на полювання. Не треба відкидати застосування народними умільцями електропідсаки.

Через два дні я зміг адаптуватися до річкового навколишнього середовища, але був ще один аспект, який виявився вирішальним для мене. Як я вже зазначав, рівень води в річці був занизький, і там, де в минулому році я проходив вільно, тепер постійно наштовхувався на непролазні водорості, що значною мірою підвищувало шум від мого перебування під водою, а це – один з вирішальних моментів у підводному полюванні.

Десь 0,7 км вверх по течії є місце – це вхід в яму по зовнішній дузі, де розташована болотна місцевість. Там мені завжди вдавалося вполювати крупного карася. Пішки дістався туди і почав перевдягатися, попутно спостерігаючи за погіршенням погодних умов – назустріч насувався атмосферний фронт, який вже, виходячи з різниці часу між світлом блискавки і розкатом грому, знаходився в 3 км від мене. Одразу було помітно, що дощить там добре. Скоро буде тут. Коли я ввійшов у воду, на поверхні річки з'явилися перші сліди дощу. Щоб дістатися моєї такої бажаної ділянки, потрібно було пройти ще 30 метрів. Знову це молочне середовище, але нічого не вдієш – тепер тільки вперед. Водорості так і в’язалися до мене: за плечі, маску з трубкою, рушницю. Навіть під водою відчув, як дощ барабанить по поверхні річки. Обережно підняв голову над водою – справжня злива. Це має свої переваги – атмосферний тиск знизився. Попереду повинно бути вікно у рослинності, де мабуть і зараз є вільне місце. Так і є. А он там знайомі три кущики осоки, які зараз видно на межі видимості. Тепер найважче. Треба затаїтися і незворушно чекати. Можна просидіти 10-15 хвилин і все марно, а може і пощастити. Ні, повинен він бути тут… Так і сталося. Через 5 хвилин я побачив, як на мене повільно вийшов чорно-сірий силует карася, який постійно чмокав ротом. Ну, ось і ти. Мій старий знайомий. Не пройшло і року… Легка здобич, але ж скільки треба було зробити до цього… Він почав обходити мене з лівої сторони. Розвернувши рушницю під кутом 90º до себе, стріляю в упор! Влучаю прямо по центру. Середній екземпляр напівкровки, близько 1 кг. Тепер треба пройти ще 5 метрів вверх – там теж є місце для засідки. Це ж треба! Тільки-но я почав рухатися, як на мене вийшов ще один карась. Одразу робить розворот на 180º, і віддаляється. Роблю миттєвий постріл! Влучно… Цей буде крупніший, десь на 1,3 кг. Придивився – сріблястий. Через декілька метрів я вполював ще одну напівкровку на 0,8 кг. Потім під постріл підвернувся лин на 0,6 кг, який преспокійно відпочивав біля основи кущика осоки. Далі вверх можна було розраховувати на щуку, але водорості такі густі, що на успіх сподіватися не приходилося. А дощ не припиняється. Постійно чую розкати грому. Підняв голову над поверхнею води, обдивився навколо, і, раптом, одночасно з громом мене осліпило світлом. Я занурився – не бачу нічого. Звичайно, то була блискавка, яка вдарила десь поруч. Через 5 хвилин я почав фіксувати деякі підводні силуети – потроху зір повертався. На сьогодні, напевно, досить. Вийшов на центр русла, і за течією скотився до місця мого входження у воду.

На другий день, коли я вже обстежив найбільш вигідніші ділянки русла, вирішив піти, у плавневі затоки. Їх три: одна вверх по течії, а дві – вниз. Сама нижня дуже вирізнялася на фоні минулого року. В очі кинулася відсутність малька. Зробив припущення, що тут добре пройшли з електропідсакою. Дозволяла місцевість. Коли я вже зайшов далеко, вирішив більше не йти по периметру, а зрізати шлях, пропливши чергове плесо по діаметру. Одразу натрапив на щуку. Постріл влучний. Тільки-но я зарядив рушницю, і почав просування далі, як натрапив на карася, який стояв і роздивлявся мене. Екземпляр вражав своїми розмірами, не менше 2 кг. Ну, чого я не вистрілив одразу? Нехай навіть кут обстрілу був невеликий. В якусь мить карась зробив різкий рух, і зник з поля мого зору. Що ж? Продовжимо… З максимальною обережністю продовжую обстежувати плес по його центру. Раптом повз мене промайнули два крупні карасі. Але ж з якою швидкістю! Я ледве встиг проводити їх очима. Потім подібна зустріч відбулася з косяком, який нараховував три крупні особі, теж по 2 кг кожний. Таких я ще не зустрічав. Після наступних спроб, я зрозумів, що на відкритій воді вполювати цього карася мені не вдасться. Можна, звичайно, вистрілити на удачу, але ймовірність влучання в цьому випадку наближається до нуля. Вже на виході з плавневої затоки, мені вдалося вполювати карася на 1 кг, але ж це було малою втіхою.

Друга нижня плавнева затока має самий великий розмір. Щоб обійти її по периметру потрібно 4 години. Отже, мій вхід в затоку. Одразу помічаю крупну щуку, яка лежить прямо на дні. Звичайно, добре віджирувала, і тепер переварює. Це ж ідеальна мішень! Обережно підкрався. Постріл! Цього не може бути – як же я не влучив? Нічого не розумію… Наступних двох щук по 0,8 кг кожна, я взяв без проблем. А собі думаю: «Невже в крупну мішень влучити важче, ніж в меншу? Це ж нонсенс!». Далі затока почала зміщуватися вправо, де впиралася в конусоподібний осоковий берег. Там завжди тримається крупна щука. Але на зустріч мені виплив лин, якого я і вполював. Середній екземпляр на 0,8 кг. Полювання щуки в цій місцевості тепер прийдеться відкласти до наступного разу. Розвертаюся і прямую далі. Через 20 метрів на межі видимості я помічаю силует риби, яка зробила ривок вперед, а потім різко ліворуч. По манері плавання це в’язь. Доволі крупний екземпляр, десь на 2,5 кг. Подивився праворуч в бік берега, і помітив, що це ідеально підходить для його місця облаштування. Затаївся. Подумав, що може варто підняти трохи мулу, але відмовився від цієї ідеї – скоріше, це одиночка, тому – повна тиша. Раптом, я помічаю праворуч від себе рух. Ось він, мабуть зробив коло і вийшов до свого місця через прибережну осоку прямо мені в бік. Стріляти незручно, але наважуюся. Одразу відчув, що влучив. В’язь же зкаламутив воду, обплутав підводну рослинність. Все, церемонитися вже немає сенсу – в’язь і так шуму наробив через край. Ривками підвів його до себе. Як завжди, ширини моєї долоні не вистачає щоб зафіксувати спину в’язя в руці, тому перевертаюся на спину і лягаю на осоку. Розстебнув змійку на робі, загнав великий палець в’язю під зябра, а вказівний – в рота. Зняв рибу з гарпуна й швидко поклав у садок.

Далі затока під прямим кутом йде ще правіше і розтягується на 200 метрів. Мені так і не вдалося пройти її до кінця, оскільки в садку вже було багато риби, а плавати з такою ношею дискомфортно. Через тиждень сумарна вага підбитої мною риби становила 25 кг.

Верхню плавневу затоку я вирішив провідати останньою. При наближенні до неї, має місце заглиблення в рельєфі дна, яке щільно заросло місцевою флорою. Саме там завжди тримається риба. Я, якомога тихіше, ледве пересуваючись, підійшов до тієї ділянки русла. Несподівано, під кутом 45º від дна, до мене стала наближатися риба. Спочатку я подумав, що то в’язь. Але ж він плаває паралельно до дна, і так хвилясто не рухається. О, здрастуйте, вам! Скільки літ, скільки зим. Головень! З 2003 року не зустрічалися. Промахнутися я не міг. Екземпляр був близько 0,8 кг. Це перший раз, коли я переповзав з русла в плавневу затоку на животі, оскільки глибина на перешийку була 20 см. Зайшовши в затоку, одразу помітив зміни в підводній рослинності – круглої форми, наче з павутини, водорості, які, як гриби, виростали з дна. Пройшовши по дузі, я почав рух вздовж протилежного берега, біля якого вода була щільно вкрита ковдрою з ряски – хоч би один просвіт. З одного боку, це добре, оскільки ряска розсіює сонячні промені, і утворюється коридор в розрізі шару води. З другого, – погода стояла хмарна, і я плив наче у темряві. Інколи, ставало не по собі – настільки гнітюча обстановка створилася навколо мене. Але це вже розгул уяви. Несподівано помічаю, як від берега, на відстані витягнутої руки, вийшов чорний силует щуки. Все ж погана видимість впливає і на неї. Я не поспішаю. Щука зупинилася, нервує. Пора… Постріл був вдалим, оскільки щука замерла на місці – це я перебив їй хребет і смерть настала миттєво. Тихо підвів до себе, зняв з гарпуна. Екземпляр на 1,5 кг. Буквально через 10 метрів чергова зустріч, але ситуація зовсім інша – щука вилетіла з-під берега, а я наважився на постріл. Влучив… Але екземпляр менший за попередній – на 1 кг. Коли закінчував обхід затоки, під кущем побачив явище, яке зустрічається не так часто. Щуки полюють в парі. Одна під кутом 45º до берега праворуч, а друга, відповідно, під кутом 45º до берега ліворуч. Тобто, одна тримає правий 90º сектор, а друга – лівий 90º. Обидві стоять нерухомо. Стріляти в жодну я не став – нехай ще підростуть.

В нижню затоку, де замість щуки я вполював лина, вирішив навідатися ще раз. На цей раз я дійшов майже до того місця, але не побачив жодної риби. Раптом, праворуч біля самого берега, на відстані 3 м від себе, ледве помічаю, як щука зробила рух паралельно берегу в глибину затоки. Але ж там глухий кут! Ледве-ледве пересуваючись, продовжую рух далі. Ось помічаю її збоку від себе, але вона знову робить ривок вперед. Куди ж ти підеш далі, рідна моя… Ага, ось що ти надумала. Щука, якимось чином вийшла з правої сторони конусоподібного осокового берега, і опинилася ліворуч від мене. Зупинилася, але нервує. Стріляю… Довго ж я за тобою прямував, мій черговий екземпляр на 1,3 кг. Розвертаюся. Прямую до місця, де я підбив в’язя. Привиділося мені, чи ні? Зліва від мене на далекій відстані відбувся якийсь рух. Я притаївся. Через три хвилини з того боку з'явився силует щуки – крупна, десь на 3 кг. Відстань до неї не дозволяла зробити постріл, тому я почав зміщуватися в її сторону. На таку ж саму відстань віддалилася і щука. Знову просуваюся до неї, але й вона боком зміщується від мене. Напевно, ти вирішила погратися зі мною… З тим, хто, напевно, заплив на твою територію. Я повернувся на своє місце, і продовжив рух. Щука супроводжувала мене, кожен раз тримаючись на безпечній відстані, при моїх спробах наблизитися до неї. Такого відвертого знущання над собою я вже давно не пригадую.

В наступні дні погода зіпсувалася зовсім. Але я не надто переймався цим. Буде час відпочити. З кожним днем утома зростала, кожен раз ризикуючи перейти у стомленість. Знову контраст на фоні минулого року. В тому році я міг дозволити собі робити по два запливи в день, а в цьому – один, і то на 1,5, максимум 2 години. А що ж буде в наступному?

Виїзд був запланований на середу, 1 серпня. Тому вівторок – мій останній день. В мене вже давно було бажання розвідати місця ще більш вниз по течії, де я ще ніколи не полював. Єдине, про що благав, щоб була гарна погода. Так і сталося. Низький рівень води дозволяв обмежено дістатися тих місць на машині. Отже, я підійшов до краю обриву і почав оцінювати русло, яке відкрилося переді мною. Не скажу, що ті місця вселяли в мене багато оптимізму, але спробувати варто. Я увійшов у воду, і вирішив спочатку пройти вздовж правого берега по течії, а на зворотному шляху повернутися по лівому. Полювати по течії дуже незручно, оскільки весь мул зносить поперед тебе, але ж моя мета – розвідка і обстеження русла. Одразу помітив косяк невеличких в’язів, які розташувалися прямо попід обривистим берегом. Дивлюся, один з них зарився в траву прямо на межі води і берега. Думає, що сховався… Прямую далі. Постійно намагаюся використовувати течію, як рухому силу, намагаючись якомога рідше працювати ластами. Через 20 метрів я побачив хвіст, який засвідчував його приналежність крупній рибині. Все інше було скрито у водоростях. З причини іншого балансу кольорів у воді, я ніяк не міг визначити, на який різновид риби я натрапив. Виходячи з його ширини, схоже на судака, але риба знаходиться під кутом до дна, що йому не властиво. Поки я розмірковував, риба зробила поступовий рух вперед, а це вже все – постріл наздогін має мізерні шанси. Але я вистрілив і одразу відчув, що влучив. Мене одразу почало тягнути в сторону центра русла, але я не став поспішати з підведенням риби до себе. Додатково, можна було б зняту котушку із запобіжника, щоб риба дещо погуляла і заспокоїлася. Але… По-перше, риба не така вже крупна, щоб відпускати шнур. По-друге, я, взагалі, не уявляю, хто там в мене зараз копирсається. Потихеньку починаю підтягувати свою здобич до себе. Водорості дуже заважають, це неприємно, оскільки при влучанні в край тіла, риба може обірватися. Прикладів вистачало… От моя здобич вже зовсім поруч. І що це? Щука?! Такої в мене ще було. Цього разу я точно перетнув 4 кг рубіж. Але що такий екземпляр тут робить? В такій рослинності щуці не те що нормально розвернутися, сховатися немає де. Одразу помічаю, що влучив я їй в самий кінчик хвоста, і гарпун, що дуже важливо, пройшов поверх хребта. Скільки вже в мене було сходів, коли я влучав щуці в черево, і вона, розриваючи його, зривалася. А тут… Ні, в цей раз удача була на моєму боці. Тепер треба її зняти. А як? В мене одразу виникла ідея – можна по хвіст засунути щуку в садок, а потім провести всі необхідні маніпуляції по вийманню шнуру з гарпуном. Так і зробив. Прямую далі. Праворуч від себе помічаю невеличку затоку, зайшовши до якої одразу помічаю лина, який захоплено годувався, риючись в мулі. Гарпун влучив в нього і лина відкинуло по дну на 1,5 метри. Екземпляр десь на 0,7 кг. Раптом, в кінці затоки я помічаю чоловіка в човні, який великою підсакою збирав ряску, мабуть для домашньої птиці. Жаль, місцевість там доволі приваблива, та нічого не поробиш – пересік затоку до протилежного берега і попрямував назад. Щука в садку ніяк не вгамується – постійно дає про себе знати. Підбив ще двох невеличких її родичів. Вийшов в русло і ліг на зворотній шлях – напевно, досить. Далі, вниз за течею, я встиг розгледіти ще одну затоку, а за нею розширення русла на повороті. Тепер все стало зрозуміло – он де така щука може почувати себе вільно і комфортно. Нехай ті місця залишаться для обстеження в наступному році.

Р. Сахно